Цієї чудової, кpасивої, люблячої pодини вже немає на цьому світі… 15-pічний Артем, 10-pічний Єгоp та 5-pічний Киpило, мама Катеpина й тато Віталій Пpийменки та їхня бабуся загuнули…

Продаємо мовою оригіналу:

Дивлюсь на цю світлину – і не йму віри, що цієї чудової, красивої, люблячої родини вже немає на цьому світі.

15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кирило, мама Катерина й тато Віталій Прийменки та їхня бабуся загинули 7 березня 2022 року у Сумах,
коли окупанти з літака скинули авіабомбу на вулицю Спартака.

Від їхнього будинку не залишилося НІЧОГО.

…«Старший Артемка — він у нас гордість нашої сім’ї. Він був спортсмен успішний займався дзюдо.

Єгорчик середній – 10 років йому було на момент загибелі, він теж займався спортом як Артем, але не встиг досягти ще таких результатів, але теж займався.

Кірюша – наймолодший, пʼять рочків йому було, він ще був в садочку, тому ще був дуже хлопчик такий шебушний, артистичний, розкутий, гарний», – розповіла тітка Ганна.

Артем Прийменко, багаторазовий чемпіон України з самбо, пішов із життя за два місяці до свого 16-ліття. Він встигав усе: по два тренування на день, навчання у школі, репетитори з математики та англійської, стосунки з дівчиною.

«Маленького Кирила можна було спокійно залишити на Артема. Він і підгузок поміняє, і погодує з пляшечки. Міг відвести до садочка, забрати”, – говорить Ганна Прийменко.

Кирилко був улюбленцем сім’ї.«Кірюшу всі любили. Наш янгол та сонечко. Завжди був такий милий, усміхався постійно… Зовні був дуже схожий на старшого Артема», – каже подруга родини Олена Рогова.

Кирило змалку мав артистичні здібності, міг за кілька хвилин порозумітись із кожним, був надзвичайно енергійним.

Батьки вже міркували, на яку б секцію віддати найменшого сина.

Середульший син мав просто вогняний характер.

«Єгор був такий, що йому своє не нав’яжеш. Його треба було переконати, що щось потрібно зробити. Це був самостійний не по роках хлопчик, кмітливий, спритний, веселий», – пригадує хрещена Єгора Ольга Ігнатовська.

Катерина й Віталій прожили разом 20 років і зберегли свої почуття. Вони були дружними, щирими, дуже гостинними, часто збирали друзів у себе вдома, активно відпочивали.

Найбільше у світі любили своїх синочків-богатирів.

7 березня родина Прийменків збиралася виїжджати з міста.

Російська авіабомба зруйнувала будинок, мрій та сподівання й убила чудову, красиву сім’ю. Я дивлюсь на світлину, не стримуючи сліз.

Заспокоюсь тільки тоді, коли кожна окупантська сім’я переживе такий самий біль.

Вічна шана світлій родині Прийменків!