Подаpував син мaшину. Тішилaся не дoвго, дoки не дiзналася, що вона…

Початок історії

“Цинічність та любов до грошей у моєї невістки з роками тільки підтвердилася.

Зрештою, цього вона ніколи й не приховувала. Просто я з роками дійшла до цього. Спілкуватися з нею було важко.

Невістка моя ВНЗ так і не закінчила. Бажанням не горить. Думає, що сіла на шию мені та моєму синові, то можна й у магазині продавчинею працювати. А на інше й зазіхати не варто.

Сина взяла під спідницю і мене він уже навіть не слухає. Почав нагадувати мені про материнський обов’язок. Тоді про те, що я маю певні зобов’язання перед онукою. Я, мовляв, маю виховувати та забезпечувати, а любити буде мама з татом. Я ніколи не була проти посидіти з малям. Але помітила, що кличуть мене до себе тільки заради вигоди.

Гадала, з часом щось зміниться.

Змінилося.

Стало тільки гірше.

Син прийшов до мене. Сказав, що гроші тепер з’являлися, тому можу звільнитися з роботи. Невістка пішла підробляти в магазин він теж компанію нову знайшов. А я повинна була за дитиною дивитися. Тепер потрібна їм у побуті.

Тепер я сиджу без копійки на руках. До пенсії ще далеко, ніде не працюю, син лише зрідка дає гроші на продукти. Сиджу з простягнутою рукою.

Колись внучку бавила різними подарунками, але зараз не купую нічого. Грошей немає.

Дитина підросла і вся в маму – їй таке не подобається. На прогулянках випрошує цукерки, морозиво. Коли кажу, що тато з мамою купить, чую у відповідь, що я ж бабуся. Чого від мене нічого немає. Дитині ж не поясниш.

Плюнула.

Сказала, що я їм не служниця.

Тепер ми бачимося рідко. Повернутися на стару роботу не змогла. Підпрацьовую в бібліотеці. Отримую справжні копійки.

Чим я харчуюся і як живу, діти не цікавляться. Почуваюся, як купка сміття. Страшенно ображена на сина та невістку, бо не розумію такого ставлення до себе. Я була готова заради них на все, а віддячили вони мені ось так.

Спасибі не скажуть – тільки мінуси і причини для сварок вишукують. А донести до них, що це некрасиво, сил вже немає.

Кілька місяців тому син купив мені машину. Нібито мені, бо грошей на страховку я не маю. І права поновин не можу. Тому на людях він зразкова дитина, а на машині сам ганяє у справах.

Потім дізналася, що вона у кредит взята. На моє ім’я. Зате без мого відома. Тут і пригадалося ,як не могла знайти свій паспорт. Думала, через нерви пам’ять втрачаю. А ні, значить користався ним мій синочок, доки я про це не знала. Це був страшний удар для мене.

Син присягався, що сам усе виплатить, але зараз питання про заборгованість ігнорує. Боюся лишитися без даху над головою, коли до мене прийдуть колектори.

Не могла терпіти таке. Поїхала до сина на роботу після дзвінка з банку.

Той тільки накричав на мене. Виявилося, соромиться такої матері. Але що зі мною не так? Я не п’яниця, не бездомна, виглядаю нормально. Допомагала дітям, як могла. І тільки через ту поміч стала тим, чого син зараз соромиться.

Зараз думаю, чим я таке заслужила. Відчуття, ніби каміння за пазухою ношу. Тому, жіночки, будьте мудрими і не чекайте багато від своїх дітей. Не всі вдячними виростають…”

Що думаєте про ситуацію жінки?

Не боїтеся потрапити в схожу?

Джерело